Сергій Нагорний (Нагорні Походеньки) та Володимир Гудований пройшли 505 км Карпатами та зійшли на 116 вершин, лише за два тижні. Цей маршрут довший за ЗТШ (Закарпатський туристичний шлях). Не заходячи в магазини, не зупиняючись у готелях. Експедиція була повністю автономна. Ми поспілкувались із хлопцями, щоб дізнатись, як це – зробити ЩОСЬ, що здається майже нереальним. Це інтерв‘ю про те, як ставити мету й буквально йти до неї.

• Розкажіть трохи про себе. Як давно ви в туризмі? Із чого почався ваш шлях у туризмі? 

Володимир: Мені 39 років, живу в маленькому містечку Хмельницької області. Чотири роки тому я зрозумів, що життя дуже швидкоплинне, а я ніде не був, нічого не бачив, крім свого рідного міста. Я відчув гостру потребу щось змінювати в житті. Так мені прийшла ідея зустріти 2020 рік у горах. До того я не бував у походах і не мав уявлення, шо це таке. Забив в гугл «хочу в похід Карпатами» й записався в групу за першим же посиланням. Це був похід на чотири дні Мармаросами, з ночівлею в наметах. Було дуже важко. Спорядження я не мав зовсім. Усе позичав: спальник, намет, рюкзак. Речі були важкі, одяг занадто теплий. Я постійно пітнів, боліли ноги, снігу протоптали дуже багато. На деякі вершини ми ходили радіально й гіди пропонували залишатись у таборі всім, хто втомився, але я не пропустив жодного підйому. Мені дуже сподобалась велич гір та люди, яких я там зустрів. Коли я повернувся додому — я зрозумів, що ось воно, це моє, я хочу ще. І тут мене понесло…:)

Сергій: Про те, що я люблю гори, говорить навіть моє прізвище:)В дитинстві мене віддали в туристичний гурток, там я не затримався надовго. Вже у свідомому віці, коли я активно подорожував різними країнами, один товариш розказав мені про Шлях Святого Якова (паломницький трекінговий маршрут в Іспанії) і запропонував пройти його. Це був мій перший досвід довгої подорожі з рюкзаком за плечима. Тоді за 13 днів ми пройшли 430 км. В наступному, 2015-му році, я вперше пішов у шестиденний похід Карпатами. Відтоді походи в Українські Карпати і трекінги по Іспанії стали регулярними в моєму житті.  Подорожувати з рюкзаком мені сподобалось одразу. Ще не було жодного походу, про який я б пожалкував. Тож, уже дев’ять років я вдягаю рюкзак на плечі й несу його світ за очі!

• Навіщо ви ходите в гори? Що спонукає вас брати важкий(або не дуже) наплічник і йти вгору, аби знову спуститись вниз?

Володимир: Відповідь проста — у гори я ходжу, бо мені подобається. Це особлива атмосфера, мене туди тягне. Я повертаюсь з походу і вже думаю, куди далі піду, складаю маршрути. Коли я не в горах, то ходжу по 60–70 км зі свого містечка до Дністровського каньйону, Подільських Товтр. Так, я дуже люблю ходити:)

Сергій: Походи в гори є для мене необхідністю. Тільки там я можу відпочити, мозок перезавантажується, а м’язи тіла повертаються в тонус. Це час цікавого, душевного спілкування з друзями, час пригод. Це виклики і їх подолання. Можливо, не кожен мене зрозуміє, але моя головна мета — не самі гори. Вони — лише прекрасні декорації для історій, що там відбуваються!
Так само як і собор у Сантьяго-де-Компостела (до якого йдуть усі паломники), не є метою моїх подорожей по Іспанії.

• Сергію, ти вже багато років маєш свій ютуб канал, з якою метою ти починав вести його? На згадку для себе чи щоби показати людям, які є цікаві місця для подорожей?

 Сергій: Я веду ютуб канал уже 11 років. До цього я ще мав свій фотоблог про подорожі та життя. Я один із тих людей, які мають внутрішню потребу ділитися своїми роздумами, враженнями, подіями. Тож, насамперед я роблю це для себе, мені важливо фіксувати цікаві моменти свого життя. Але якщо це цікаво іншим (а я намагаюсь знімати так, щоби було цікаво), я цьому дуже радію. Немає нічого кращого, ніж робити те, що любиш, й усвідомлювати, що це приносить користь та задоволенням іншим людям.

• Ви пройшли 500 км за 14 днів, із шаленими перепадами висот, піднялись на всі вершини, без жодних траверсів. Це звучить майже нереально. Коли і як така ідея прийшла в голову? Можливо вас хтось надихнув на це?

Володимир: Все почалось із соло-походів. Це окрема тема, коли ти один. Ти собі йдеш і спиш скільки хочеш. Спочатку я ходив соло по Хмельниччині. Потім я спробував соло в Карпатах, захотів пройти Чорногірський хребет – шість двотисячників. Пройшов за два дні приблизно 50 кілометрів, йшов дуже швидко, бо погода була погана, сильний вітер, нульова видимість. Я фоткався з табличками й тільки так розумів, що пройшов вершину. Потім я йшов 200 км від Сваляви до Рахова, мені зайшло. І я захотів пройти маршрут понад 500 км. Знайшов статтю про хлопців, які ходили 500 км карпатами, об’єднавши ЗТШ (Закарпатський туристичний шлях) та СКТШ (Східно-Карпатський туристичний шлях). Я довго думав, коли краще йти? Восени чи влітку? Як бути з їжею? За скільки днів я це зможу пройти? Усе відкладав цю ідею, але я знав, що зроблю це. І тут побачив повідомлення в телеграм каналі «Хайкери України» від Сергія Нагорного, що він хоче пройти карпатами 500 км. Без траверсів, автономно й максимально швидко. Мені це одразу зайшло, я зрозумів, що це саме той момент, якого я чекав. Я вже знав Сергія, ми були з ним у зимовому поході і він мені сподобався як людина.  Не вагався і хвилини, написав — я хочу і я йду. Хоч у той момент ще не до кінця розумів, як воно все буде.

Сергій: Ця ідея є відображенням того, ким я є. Мені незрозуміло, навіщо йти в гори, якщо не підніматись на них. Незрозуміло навіщо йти пішки, та намагатись всюди скоротити шлях. Невже мета походу — це лише швидше дійти від точки А до точки Б? У такому разі ми могли б сісти на авто в Сянках, і за три години доїхати до Мислівки по прямій дорозі. Для мене важливо підніматись на вершини, хоч це і важче, ніж обходити їх. Я давно знав про існування довгих маршрутів у Карпатах, які пройшло вже немало людей. Але мені стало цікаво, чи можна пройти такий маршрут автономно. Це питання з’явилось у моїй голові взимку і я поступово розмірковував над ним. Пройти такий маршрут я не наважувався довго. Проте бажання пройти його так, як ніхто ще не ходив, стало мотивацією, яка надала мені рішучості для подолання такого непростого виклику.

• Розкажіть трохи про планування походу. Скільки часу це зайняло? Пошук маршруту, певно, був непростим завданням, враховуючи, що більшість стежок близ кордону наразі закриті?

Володимир: Планував похід більше Сергій. Я зібрав наплічник у похід за два тижні, і ми пішли.

Сергій: Ми взяли за основу маршрут ЗТШ, викреслили ті ділянки, де зараз ходити не можна, і додали інші цікаві гірські хребти, щоб у результаті довжина маршруту склала 500 км. Насправді від початку планування до старту походу пройшло менше місяця, тобто це було достатньо спонтанне рішення, викликане вікном можливостей.

• Як ви готувались фізично до походу? Біг, спеціальні тренування?

Володимир: Я ніяк фізично не готувався до походу. Перед виїздом я мав багато роботи. Бо я фотограф, і випускні зйомки були в розпалі. Мені треба було зробити купу справ, аби звільнити два тижні для походу. Але я був впевнений, що все вийде, бо мав уже певний досвід і розумів ресурси свого організму.

Сергій: Я хотів робити хоч якісь фізичні вправи, але через нестачу часу — абсолютно ніякої фізичної підготовки в мене не було.

• Чи реєструвались ви у рятувальників або були постійно з кимось на зв‘язку?

Володимир: Ми ніде не реєструвались, проте на зв’язку з домом були постійно. Щодня розповідали де ми і як.

Сергій: Ми були постійно на зв’язку зі своїми дружинами, інколи постили новини в соцмережах. Трек нашого маршруту був відомий туристичній спільноті, яка слідкувала за перебігом походу, тож у рятувальників ми не реєструвались. Тим паче в нас не було чіткого плану по дням, ми ніколи не знали, де зупинимось на наступну ночівлю.

• Яка була вага ваших рюкзаків на старті? Як ви збирали рюкзак у такий похід?

Володимир: Я зважив рюкзак зі спорядженням, їжею та водою (дві повні пляшки по 800 мл) — вийшло 14 кілограм. Збирав рюкзак у похід дуже вдумливо. Спочатку поклав те що завжди беру із собою, і почав викладати речі не першої необхідності. Я ще ніколи не ходив із таким мінімумом речей. Сергій вислав мені свій список спорядження, що теж допомогло мені в зборах.

Сергій: Вага рюкзаку на старті була 11,8 кілограм. Я брав мінімум речей і вони були доволі багатофункціональними. Ніякого зайвого одягу. Навіть їжу, яку я придбав у фірми “Харчі”, попросив запакувати не в термопакети а у звичайні зіп-пакети, щоб зменшити вагу.

• Ви брали спеціальне ультралайт спорядження для цього походу, чи те, що й зазвичай?

Володимир: З ультралайту в мене не було нічого. Я ходив із важким синтетичним спальником, наметом вагою 1,7 кг та рюкзаком 1,5 кг. Для такого походу це занадто важко. Тож я купив спальник ROCK FRONT 350 Summer, теплий, легенький, компактний. Потім Сергій сказав, що є можливість спробувати легку спальну систему, замість намету. Пончо-тент та сітка-укриття разом із футпрінтом та кілочками важили до 800 грам. У мене не було досвіду ночівлі під тентом. Але я розумів, що не буде часу лежати в наметі й чілити. Треба впасти, переночувати не під відкритим небом і гнати вперед. Тож я замінив свій спальник та намет на легші, від ROCK FRONT, а інше спорядження було старе.

“Конкретно під цей похід я взяв нову вітрівку й пончо-тент від ROCK FRONT, отримавши захист від вітру й дощу загальною вагою до 400 г.”

Сергій: Я вже певний період часу оновлюю своє спорядження, для зменшення його ваги й об’єму, тож більша частина спорядження вже була в наявності. Конкретно під цей похід я взяв нову вітрівку й пончо-тент від ROCK FRONT, отримавши захист від вітру й дощу загальною вагою до 400 г. А також нове укриття для сну [прим. – Внутрішній намет ROCK FRONT Dreamkeeper Solo] вагою 500 г (з кілками і футпрінтом). Також вперше використовував мериносові тайтси замість штанів.

• Яка була погода на маршруті? Як ви готувались до дощів та вітру, знаючи, що можливості висушити речі в селі, посеред маршруту, не буде?

Володимир: На дощ у мене було пончо (воно ж і тент) ROCK FRONT та мембранна куртка. Але я відношусь спокійно до дощу, якщо змокну, рано чи пізно вийде сонце і я висохну.

Сергій: З погодою, я б сказав, нам більш-менш пощастило. Іноді були комфортні не спекотні дні, а іноді спека просто знищувала нас. Від вітру мене чудово захищала вітрівка ROCK FRONT Trek Lite 2, а від дощу пончо-тент ROCK FRONT Rain Ghost. Головне не лінуватись одягати пончо до того, як ти вже став мокрий! Пару разів був дощ вночі, і тент чудово впорався із захистом від вологи.

• Який одяг ви використовувати як ходовий, коли практично “бігли” 12 годин по горах, щодня? Що ви одягали, щоб не змерзнути спітнілим?

Володимир: Весь маршрут я йшов у синтетичних шортах і легкій синтетичній футболці. Якщо було прохолодно одягав фліску.

Сергій: Для мене найзручнішим одягом у хорошу погоду є легкі еластичні шорти, мериносова або синтетична футболка, трекінгові кросівки, кепка й окуляри. Коли я бачу туристів, що йдуть у штанях і важкому трекінговому взутті,

мені самому хочеться знепритомніти від спеки. При нашому темпі організм виділяє шалену кількість тепла, тому навіть на хребтах, де продував доволі холодний вітер, ми почували себе комфортно. Лише в дійсно холодну погоду, я міг піддягти під шорти тайтси, накинути вітрівку, або навіть легку пуховку.

• Як рятувались від холоду ввечері та вночі? Яка найнижча температура була за мандрівку?

Володимир: Ввечері я надягав флісову кофту та мембрану, якщо було дуже вітряно. Я розумів, що влітку не буде мінуса. Але одна ночівля на хребті — була дуже холодною. Температуру ми не заміряли, але ввечері мені знадобився весь одяг.

Сергій: На жаль, у нас не було можливості фіксувати температуру вночі. Але зазвичай спекотно не було. Моя спальна система складалась із гарного надувного килимка Therm-A-Rest NeoAir Xtherm і пухового квілта. При цьому я все одно спав одягненим і навіть одягав пухову куртку з капюшоном.

• Ви спали в наметі чи в колибах? Як спалось у наметі в дощ та вітер?

Володимир: Спалось чудово, спали переважно під тентом від ROCK FRONT. Під час дощу нічого не затікало, та і вітер не заважав спати. Пару ночей було в колибах, під вершиною Говерли і в укритті-альтанці. Проте навіть в альтанці натягнули тенти на протікаючий дах.

Сергій: Я ніякого дискомфорту не відчував: тент захищав від дощу і вітру, а сітка від комарів і інших комах. Це все, що потрібно для комфортного сну втомленого туриста! До того ж для такого компактного укриття легко знайти рівну ділянку.

• Якою була вага їжі на весь похід? На скільки днів планували раціон? Якби їжі не вистачило, а бажання і сили йти далі залишились? За похід ви суттєво схудли, чи вплинуло це на вас? Голодні люди – злі люди! Не було думки вполювати косулю чи з’їсти напарника? Чи брали з собою допінг?

Володимир: Їжа важила 4 кг, я розраховував на 14 днів, усе було сплановано та зважено, нічого зайвого, готував сам. Я практикую, мені подобається. Роблю домашню сушку, супи, каші, знаходжу в інтернеті рецепти та експериментую. Висушую м’ясо. Сочевиця з м’ясом, томатні супи, вівсянка на сніданок із горіхами або з м’ясом. Мясні джерки сам сушив на обід. За похід я схуд на 7 кілограм і почувався тільки краще, більш рухливий, енергійний. Після походу вже набрав пару кілограм назад:) В поході не було сильного відчуття голоду, тож напарник та косулі залишились живими:)Але про їжу я думав завжди. Ось повернусь додому й одразу поїм риби, а тоді каву зі згущиком і ще м‘яска побільше:) Ще ми пили ізотонік, він втамовував спрагу краще ніж просто вода та давав необхідні вітаміни й мінерали. Хоча спраги сильної не було, ми розраховували все так, щоб завжди вистачало води до наступного джерела.

Сергій: Вся моя їжа важила близко 5 кг і була розрахована чітко на 14 днів. Ми не планували витрачати більше часу на цей похід, тому в той момент як їжа закінчилась, похід теж закінчився б. Їжу ми не готували, а лише кип’ятили окроп і заливали сушені страви. І не дивлячись на те, що ми сильно схудли за похід, голодними ми не були. Тобто, аппетит у нас завжди був хороший, але от так щоб страждати від голоду — такого не було:) А із допінгу в нас на маршруті траплялось багато стиглої чорниці, повз яку було важко пройти, і це сильно сповільнювало наш рух!

• Люди в пустелі бачать озера, коли довго не п’ють. Чи бачили ви Макдональдс на Говерлі?

Володимир: Макдональдс на Говерлі не бачили, а якби побачили, то не зайшли б, бо ми були категорично налаштовані йти автономно. Чорниці не рахуються, то святе!:)А ще одного разу ми на поляні знайшли чотири картоплини, цибулину та часник. Оце було свято!!

Сергій: Не бачили, але часто думали про те, яким буде наш перший обід по завершенню походу! І справа не в тому, що ми були голодні, просто хотілось поласувати чимось смачненьким. Я вже в перші дні вирішив, що вдома порадую себе великою мискою салату зі свіжих овочів і великим стейком:)

• Чи брали ви із собою сонячну панель для заряджання телефонів?

Володимир: Сонячна панель класна штука, я сумнівався, але вона своє відпрацювала. Ми заряджали повербанк на 10000 mAh, а тоді від нього телефони. На 6-й день, у мене зламався павербанк, тож далі я заряджав телефон напряму від панелі. Зарядка була повільніша, особлива в хмарні дні, але все ж була!

Сергія: Я дуже задоволений тим, як заряджала моя сонячна панель. Враховуючи кількість гаджетів, а це телефон, годинник, камера, дрон, то на таку кількість днів у мене не було іншого вибору. Лише в один день ми відчували гострий дефіцит енергії, у зв’язку з відсутністю сонця, але ми впорались.

• Ви йшли по 27–43 км на добу, як ви боролись із втомою, крепатурою та мозолями?  Чи не вбачались вам ведмеді, привиди та єті ввечері? І чи не боялись ви диких звірів вночі?

Володимир: Ніяк не боролись, крепатури не було. А от мозолі з’явились. Я відносився до них філософськи, знав що вранці треба встати і йти, тож я йшов. Неприємно, але звикаєш. А от якби прийшов у гості єті, я б не відмовився поспілкуватись, бо коли 24/7 вдвох із кимось ідеш, то нова компанія на вечір не завадить:) Диких звірів не було коли боятись. Бо прийшли, поїли, вирубились, прокинулись і погнали.

Сергій: Звичайно ми втомлювались, інколи більше, інколи менше. Але рецепт завжди один — ти терпиш біль та втому і йдеш далі. Хтось би порадив зробити днівку і відпочити, але в нас від початку такої опції не було, ми хотіли йти кожного дня, щоб не гаяти час. Болю в м’язах у нас не було, бо він не встигав з’являтись. Кожного ранку ти знову розігріваєш тіло і вперед! Мозолі, на жаль, нас турбували достатньо сильно. Заклеювали їх як могли, але в більшій мірі просто терпіли біль (а біль був інколи дуже відчутним.

• Чи були думки закінчити похід раніше та піти на спуск?

Володимир: Думок закінчити похід раніше не було, бо я знав, що повинен дійти. У нас усе виходило, ми йшли, були налаштовані дійти й темп був хороший. Тож я хотів дійти до кінця.

Сергій: Ні, таких думок не було. Ми хлопці цілеспрямовані, і не починали би цей похід, якби не були достатньо заряджені на досягнення мети!

• Скільки разів у вас виникала думка, нащо мені це і скільки там залишилось до обіду?

Володимир: Я більше думав, скільки залишилось не до обіду, а до вечера, бо йти після обіду було важче. На 10-й день я вперше всерйоз подумав — навіщо мені це? Ми зайшли на Горгани, і там мене почало трохи клинити. Під ногами одні камені, важко та слизько. Нафіга я сюди поперся? Якось ми дійшли до ночівлі й мене попустило, та більш таких думок не виникало.

Сергій: Якби я не розумів, нащо мені це, то не задумав би цей похід. Була в мене така внутрішня потреба, і цей похід відповідав на неї. Щодо очікування обіду, то я зазвичай ставив для себе більш близькі цілі: скільки там до наступної вершини, скільки там до наступного джерела, скільки до наступної полонини й так далі. Коли на шляху до великої мети ти щодня досягаєш багато дрібних цілей, це не дає опускатись рукам. Особливо коли ти дивишся в горизонт, а там фіналу і близько не видно.

• Чого вам не вистачило зі спорядження та що виявилось зайвим? Якими лайфхаками можете поділитись із тими, хто захоче піти по вашим стопам?

Володимир: По спорядженню мені вистачило всього. Єдина зайва річ була — сонцезахисний крем. Бо в перші дні сонце не відчувалось, а потім я вмить став весь такий чорний, що крем був уже зайвий:)

Сергій: Із зайвого я би назвав лише сітку на голову від комах, тому що цього разу вона не знадобилась, мошки нас пожаліли:)А от не вистачило мені більше засобів для боротьби з мозолями і якісних гермомішків, щоб не намочити речі (бо інколи, здається, дощ не великий, а потім у тебе спальник вологий). Головний лайфхак – зменшити вагу свого рюкзака, наскільки це можливо! А спорядження, то вже дуже індивідуальні питання. Хтось може обійтись без одного, а хтось без іншого. Головне щоб у вашому рюкзаку все було тільки найнеобхідніше, і в ідеалі речі мають бути багатофункціональними.

• Що ви відчули, коли пройшли останній кілометр? Отримали те, за чим йшли? Самоствердження, внутрішній спокій чи що це було? Які висновки ви зробили із цього походу та чи порадили би іншим спробувати такий досвід? Якщо так, то з якою метою?

Володимир: Я отримав те, за чим йшов. Побачив, на що я здатний. Хоча й до походу я на 90 % був впевнений, що зможу. Бо коли я чогось хочу, то досягну. Я впертий і завжди йду до кінця, наскільки можливо. Було відчуття радості, що вийшло й ми пройшли це все. Я вважаю, якщо в людини виникає така ідея, то треба пробувати. Завжди пробуйте себе, тільки так ви розширите межі своїх можливостей. Я не знав, чим закінчиться цей похід, проте спробував і все вийшло. Я хочу зробити ще багато того, чого не робили інші, бо люблю екстрим і завжди шукаю щось цікаве.

Сергій: Пройшовши останній кілометр я не відчув ніякої ейфорії. Просто спокійна радість, що все позаду, і що ми змогли досягти мети, хоч на початку й сумнівались у цьому. Головний висновок для мене – якщо в тебе достатньо мотивації, ти можеш здійснювати такі речі, про які більшість навіть не замислюється. Головне, одразу для себе визначити всі дозволи й обмеження, щоб не приймати рішення вже в процесі, на фоні втоми (бо такі рішення навряд чи сприятимуть досягненню вашої мети).  Саме такий похід я би не радив усім, бо це ненормальний похід для, мабуть, ненормальних людей:)
Але якщо у вас є таке бажання, і вас зупиняють сумніви чи якісь інші обставини, то сподіваюсь наш приклад додасть мотивації і віри в те, що все реально!

• Чи не набридли вам Карпати після такого? Все ж таки 500 кілометрів гірських пейзажів, можна сказати, ви бачили там усе.

Володимир: В останні дні я думав, що мінімум пів року в Карпати не повернусь. Та вже через пару днів після повернення додому — знову захотів у гори. Після походу, я відмітив місця в які я хотів би повернутись і знайшов на мапі багато місць, де ще не ходив.

Сергій: Якщо чесно, то трошки набридли. Зазвичай мені достатньо 3–4-х днів, щоб насолодитись походом і набратись вражень. А тут 14 днів, це для мене «передоз». Треба відпочити і все «переварити».

• Що далі? Вже будуєте амбітні плани на експедиції ще вище й ще триваліше? Чи будете відпочивати в спокійних подорожах, після такої масштабної прогулянки?

Володимир: Далі буде. Я чекаю поклику, підходящого моменту. Може хтось запропонує цікаву ідею, я відкритий новим можливостям. На цьому я точно не зупинюсь, буду пробувати більші дистанції. Спокійні подорожі теж будуть. Так, щоби по 10 км за день, відпочиваючи. Але як тільки з’явиться можливість випробувати себе в чомусь незвичному, я піду. Бажаю всім будувати амбітні плани і пробувати! Не стояти на місці, постійно рухатись. І тоді життя буде наповнене емоціями.

Сергій: Поки що схиляюсь до спокійних подорожей, як і раніше:) Ще рік тому я навіть і не замислювався про таку подорож Карпатами, мене це просто не цікавило. Та ось пройшов рік, і вона вже позаду. Зараз у мене немає ніяких планів, але це не означає, що через якийсь час у мене не виникне ще якесь нестерпне бажання, пов’язане з подорожами. Головне, щоб в Україні закінчилась війна, а де подорожувати ми знайдемо!